"А й правда, крилатим ґрунту не треба..."

За 25 років педагогічної діяльності у мене викристалізувався певний стереотип святкування Дня знань: нова сукня і сумка, взуття на підборах, світла класна кімната і святково оформлена дошка, усміхнені і щасливі обличчя дітей, щемливий передзвін шкільного дзвоника і сонячний ранок.... Але цьогоріч стереотип було зламано: ранок не зовсім сонячний, ще й трішки дощовий, замість сукні - шорти і футболка, замість підборів - кросівки, перший урок не в класній кімнаті, а на березі річки, перед нами не дошка, а зграя лебедів і рибалки, і навчальний рік ми розпочали не зі шкільним дзвоником, а під звуки далекої канонади (ми впевнені, що це були "наші" звуки!", тому було не страшно). Єдине, що лишилося незмінним, - це діти! Але такі вже дорослі і високі!!! Поки роздивлялася декого, прикидала в голові, чи маю вдома взуття на таких високих підборах, щоб бути з ними на одному рівні:)) Але....присутні були не всі, бо ж 5 моїх АШОК перебувають далеко від дому:(( Дуже щемною була зустріч по відеозв'язку, незвично лунали привітання французькою, німецькою, польською мовами. Сльози застилали очі - чи то від радості, чи то від болю...
Поговорили про крила, які ростуть у кожного з нас і їхнє значення в житті людини. Діти поділилися планами на новий навчальний рік. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять усіх тих, чиє життя за ці 6 місяців забрала війна. Обговорили алгоритм дій під час сигналу "Повітряна тривога" (вдома, у школі, у громадському місці), нагадала про безпеку в інтернеті та поширення інформації.
А ще ласували піцею та смаколиками, шукали святковий подарунок у кексах, розповідали власні історії з життя у воєнний час та висловлювали віру в Бога та ЗСУ. Поки проводила урок, вийшло сонечко і небо стало надзвичайно блакитним. Упевнена, це означає одне - рік, який розпочався в таких "сірих" умовах, обов'язково закінчиться сонячно і в мирній визволеній Україні
Мої дорогі АШКИ! Нехай ваші крила лише міцнішають щодня, щоб нести вас до мрії у щасливе мирне майбутнє! Ми все переживемо, усе здолаємо, бо в наших серцях УКРАЇНА! Зі святом!
Ps. На урок до нас прийшла киця Сергія, який перебуває за кордоном. Уважно все слухала, ластилася до дітей, їла піцу за Сергія і навіть піднялася на хвилину мовчання. Ось така вона - наша біологічна зброя:))