ЦЕ ЦІКАВО!

*****

*****

*****

Що почитати українською?

***** 

*****

 

*****

         

 *****                               

  Рудий чи темно-бльонд

Художник, лавреат Шевченківської премії Євген Безніско створив чимало портретів Івана Франка, акцентуючи увагу на рудому волоссі

Думаємо, що з автором посперечався б інший відомий портретист Іван Труш, який був добрим товаришом Франка і намалював 10 його портретів. Труш вважав, що Франко не був рудоволосим, а був «скоріше темно-бльонд», рудими ж були його вуса та брови. До речі, про брови! На раніших портретах вони рідкі, бо їх поет постійно вищипував пальцями при читанні, а на пізніших портретах, коли руки вже відмовляли, брови Франка були густими

Ілюстраціі п. Євгена Безніско

*****

*****

                

                                                                                         *****

Коли посівають на Старий Новий рік

Посівати починають лише зранку 14 січня. А робити це можуть хлопчики, юнаки та чоловіки. Рано-раненько, об’єднавшись у ватаги, вони ходять по сусідських будинках і питають дозволу на посівання. При собі в посівальників мають бути мішечки з будь-яким зерном, наприклад, пшеницею, ячменем, гречкою або рисом. Бажаючи господарям усього найкращого, хлопці розкидають зерно по кімнатах і читають світлі посівальні вірші. Як подяку добрим молодцям дають солодку випічку, цукерки, фрукти або трохи грошей. А після їх відходу зерно не можна підмітати до самого присмерку.

Як правильно посівати:
Потрібно заздалегідь приготувати зерно, найчастіше посівальники використовували пшеницю, жито, ячмінь або гречку.
Не можна посівати голими руками, за традицією, посівальники обов’язково повинні бути в теплих рукавицях.
Посівальник входить у дім з двома мішками: один для зерна, другий – для гостинців.
Що раніше прийде перший посівальник, то більше щастя, удачі та благополуччя принесе він у дім.
Зерно, яке розсипали посівальники, не можна підмітати до заходу сонця, інакше весь ефект від посівання зійде нанівець.

Сію, сію, засіваю,

Вашу хату не минаю,

З Новим роком йду до хати,

Щось вам маю віншувати:

Щоби діти всі здорові,

Їсти кашу всі готові,

Щоб вам була з них потіха,
А нам грошей хоч півміха!

*******

6 січня - Свят-вечір

Є одним з небагатьох свят, традиції якого шануються і донині. Це - напередодні Різдва. Але всі традиції пов’язані з пізнім часом доби. Святвечір шанується як у православних християн, так і у католиків. Правда, дата святкування його різна, та й традиції значно відрізняються. Святвечір є останнім днем Різдвяного посту у християн. Тому він прив’язаний лише до дати святкування Різдва, а не до Великодня.
До Святвечора рекомендувалося добре приготуватися. На столі має бути багато різних страв, але з невеликим застереженням: оскільки це останній день Різдвяного посту, то і частування повинні бути пісними. Обов’язковим атрибутом Різдва, є кутя. Її ставлять на стіл поряд з іншими стравами. Починати вечерю необхідно саме з неї після появи на небі першої зірки.
Раніше Святвечір був першим днем Святок. Так називався період зимових свят, які проходили з передодня Різдва до Водохреща. Тривав він дванадцять днів. Одним з головних атрибутів Святок було колядування. Сьогодні до нас також можуть приходити колядники, читати святкові вірші і чекати за це певної винагороди. Та раніше це було більш урочистою традицією. Для колядування хлопці та дівчата вбирались у костюми та одягали маски. По суті, це був повноцінний маскарад. Далі, об’єднуючись у великі групи, вони ходили по домівках свого селища, стукаючи в усі двері. Потрапляючи в будинок, намагалися влаштувати для господарів справжнє свято з піснями, танцями та привітаннями. За це господарі пригощали колядників різними ласощами.

*****

Про вчителів

1. Учитель може все. Навіть те, чого не може. Бо якщо він чогось не може, то який же він учитель?

2. Учителями не народжуються, ними стають. Але якщо стають, то вже на все життя. Колишніх учителів не буває.

3. У кожного вчителя є свій вчитель, для якого він завжди лишатиметься учнем. Найвище досягнення для вчителя - коли його перевершив його ж учень. На цьому ґрунтується колообіг вчителів у природі.

4. Справжній учитель завжди вчиться, тому його неможливо заскочити запитанням зненацька. Якщо ж його таки заскочили зненацька, він завжди придумає, що відповісти. Хоча й не буде певен на всі сто. А потім піде й тихенько перевірить у книжці. Або спитає у Гугла. Чи, якщо книжка і Гугл не знають, проконсультується з колегами. Але це вже - крайній випадок.

5. Учителі - теж люди: вони хочуть їсти, спати, а також закохуються, страждають, пишуть вірші, вишивають хрестиком, садять городи, варять варення, ходять на закупи у супермаркети і не проти посидіти увечері біля каміна з бокалом хорошого вина. Але чомусь усім зручніше думати, що вчителі лише ходять на уроки. А в той час, коли уроків немає, сидять і перевіряють зошити.

6. Учителі теж хворіють. І люблять робити це, якщо вже так сталося, вдома під ковдрою, але не перед усім класом на уроці. Але, як правило, хворіють перед класом. Щоб не довелося шукати "заміну". Бо "заміна" - це витрачений час одразу двох учителів: і того, кого заміняли, і того, хто заміняв.

7. Нервова система вчителів не відновлюється. Вона - не залізна. Не міцна. Не витривала. Вона - звичайна. Просто корвалол, валідол і коньяк вчителі п'ють потайки.

8. У більшості випадків учителі люблять свою роботу. Але люблять, щоб вона була нормована. Тому дуже не люблять, коли батьки їм пишуть у класний Viber, Telegram чи WhatsApp о першій ночі. Учителі мають право на особистий простір і час. Просто багато хто про це навіть не здогадується.

9. Учителі також не люблять, коли їм спочатку у школі на свята дарують квіти (вінтажну кераміку, дивні статуетки, шиті золотом покривала чи інші дивовижні речі), а тоді голосно й активно обурюються, що знову довелося здавати гроші на подарунки. Більшість учителів хотіли б, щоб їх просто залишили в спокої і нічого не дарували. Вони навіть кажуть про це. Але усі чомусь думають, що в такий спосіб учителі кокетують.

10. Учителі не люблять батьківських зборів ще більше від батьків. Деякі учителі навіть бояться батьківських зборів. Але оскільки справжній вчитель нікого не боїться (тим паче, батьків), збори й досі існують у природі. Хоча була б вчительська воля, вони б їх давно скасували. І що вчителі не люблять батьків - це інколи правда. Але це у них із батьками у багатьох випадках взаємно.