Про цей день (Останній дзвоник у 9 класі) я думала всі 5 років. Ще в 5 класі дивилася на малих АШОК і думала: «Ось будуть вони в 9 класі високі, стрункі, гарні. Я на останній урок для них підготую оте і оте... На святі ми покажемо ось це і ось це… Скільки часу в мене попереду!» І якось цей час проминув занадто швидко. Одні ідеї виникали, інші відкидала, але все одно мріяла. Потім ковід, потім війна… І майже всі плани довелося змінити. Але незмінним залишилося бажання – зробити цей день для своїх вихованців святковим, навіть у таких складних умовах. Дехто заперечить: «Святкування не на часі». Але мої діти скільки витримали за цей рік: ховалися в сховищах від прильотів, виїздили за кордон і поверталися (а дехто і не повернувся), вчилися жити в новому форматі, не закинули навчання, активно долучалися до моїх онлайн-проєктів та волонтерської допомоги. Тож вирішила: «Останньому уроку бути офлайн!» Батьки і діти підтримали моє рішення. На жаль, можливості посидіти за партами у нашій класній кімнаті не було, тож нас гостинно прийняла сільська бібліотека. І стали ми гортати сторінки книжки «Шкільне життя». Відмітила, що 9 років навчання не пройшли дарма. Учні навчилися давати відповіді малюкам на каверзні «Чому?», швидко і неправильно шукати відповіді в математичних задачах (бо відповідь логічна), розігрувати експромти, ловити метеликів і оперувати знаннями з географії та біології. Гучний сміх викликав перегляд ролику «А що ж це було?», а речі з нашої класної «потаємної» коробочки вгадували дуже швидко. Певні речі з коробочки віддавала дітям на згадку, деякі лишила собі. На мить притихли, коли відкривали і читали листи з минулого (у 5 класі писали собі у майбутнє), потім захоплено ділилися (і не ділилися) інформацією. Оживляючи «Дерево вдячності», висловлювали слова подяки батькам, що будили і мотивували, вчителям, що навчали і вимагали, працівникам школи, що готували і прибирали, однокласникам, що були поруч. І мені теж дякували:)) За класною традицією по завершенню навчального року підготувала тематичні солоденькі подарунки своїм АШКАМ. На голову вищі за мене, а раділи, як маленькі, солодким олівцям. А тут ще й подаруночки від сільської бібліотекарки перепали:))
Цього святкового (на жаль, не мирного) дня учні 9-А висадили молоденьку тую в центрі села в пам'ять про загиблих односельців, а на посаджені раніше «одягнули» синьо-жовті стрічки. Квіти поклали і на могили Героїв та хвилиною мовчання ушанували пам'ять про загиблих.
Поріг школи, щасливі посмішки, світлини на згадку, дзвінок… І вже цей день лишається тільки в спогадах.
PS. Дякую нашим славним захисникам і захисницям за можливість провести цей день разом і не в сховищах!
PS2. Так шкода, що Сергій, Анюта та Максим не були з нами, бо дуже далеко:(( Сумую за вами...
Цього святкового (на жаль, не мирного) дня учні 9-А висадили молоденьку тую в центрі села в пам'ять про загиблих односельців, а на посаджені раніше «одягнули» синьо-жовті стрічки. Квіти поклали і на могили Героїв та хвилиною мовчання ушанували пам'ять про загиблих.
Поріг школи, щасливі посмішки, світлини на згадку, дзвінок… І вже цей день лишається тільки в спогадах.
PS. Дякую нашим славним захисникам і захисницям за можливість провести цей день разом і не в сховищах!
PS2. Так шкода, що Сергій, Анюта та Максим не були з нами, бо дуже далеко:(( Сумую за вами...
Немає коментарів:
Дописати коментар